Субота
25 Листопад 2017
13:15
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Листопад 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Прогноз погоди

Головна » 2016 » Листопад » 6 » Визволення Києва і битва за Дніпро. Шокуюча правда
19:47
Визволення Києва і битва за Дніпро. Шокуюча правда

     Сьогодні - День визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, офіційне свято. 6 листопада 1943 солдати Червоної армії увійшли до столиці України, форсувавши з боями Дніпро.

    Якщо вважати битву за Дніпро однією операцією, то жертви перевищать найкривавішу військову операцію людства - битву під Сталінградом.

                         Київська наступальна операція, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року, була складовою частиною Битви за Дніпро - так називають ряд пов'язаних військових операцій військ СРСР (куди входила і союзна Перша Чехословацька бригада з закарпатськими українцями у її складі) проти армій Третього рейху та Румунії.

           Загалом битва за Дніпро тривала з серпня по грудень 1943 року, ставши однією з наймасштабніших операцій світової історії.  У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км, загальні втрати (убиті, поранені і полонені) складають від 1 до 2,7 млн людей.

Похожее изображение

             Улітку 1943 року після виснажливої Курської битви німці остаточно втратили стратегічну ініціативу. Червона Армія розгорнула потужний наступ на всьому фронті.  

                   Звільнення Лівобережної України та форсування Дніпра було доручено військам п'яти фронтів: Центрального (командувач Костянтин Рокосовський), Воронезького (Микола Ватутін), Степового (Іван Конєв), Південно-Західного (Родіон Малиновський) і Південного (Федір Толбухін).     Координували дії фронтів маршали Георгій Жуков та Олександр Василевський. У складі військ цих фронтів було 2,63 млн солдатів і офіцерів, 51,2 тисячі гармат та мінометів, 2400 танків і самохідних артилерійських установок, 2850 бойових літаків.

         Проти п'яти радянських фронтів німецьке командування сконцентрувало 2-у німецьку армію з групи армій "Центр" та всю групу армій "Південь", якою командував генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн.  Основне угруповання німецьких військ було зосереджено проти Воронезького, Степового, Південно-Західного та Південного фронтів. Воно налічувало 1,24 млн солдатів і офіцерів, 12,6 тисяч гармат та мінометів, близько 2100 танків і штурмових гармат та 2000 бойових літаків. Центральний фронт Рокосовського, таким чином, мав проти себе менші сили противника, але його дії ускладнювалися лісами, ріками та болотами.

звільнення Києва від фашистів дата

        15 вересня німецькі війська отримали наказ про загальний відхід та переправу на правий берег Дніпра. Вони відступали в напрямках постійних переправ біля Києва, Канева, Кременчука, Черкас, Дніпропетровська, застосовуючи тактику «випаленої землі». Швидко відступаючи на захід, Вермахт прикрився величезними пожежами, знищуючи врожай і перешкоджаючи просуванню радянських військ. Німецькі військові частини отримали наказ повністю руйнувати господарські споруди, знищувати майно:

        «На випадок відступу слід повністю знищувати на території, яка залишається, всі споруди і запаси, що якоюсь мірою можуть виявитися корисними для ворога: житлові приміщення (будинки і бліндажі), машини, млини, колодязі, стоги з сіном і соломою. Усі без винятку будинки слід спалювати, печі в будинках підривати за допомогою ручних гарант, колодязі робити непридатними шляхом знищення підйомних пристроїв, а також кидати в них нечистоти (дохлятину, гній, кизяки, бензин); стоги з соломою і сіном, а також всілякі запаси – спалювати, сільськогосподарські машини і телеграфні стовпи підривати, пороми і човни затоплювати. Зруйнування мостів і мінування доріг є завданням саперів. На всіх лежить обов’язок подбати про те, щоб зачищувана територія протягом тривалого часу не могла використовуватись для будь-яких воєнних цілей і для потреб сільського господарства».

                    По фронту завдовжки 1000 км і вглибину до 30–40 км фашисти винищили все живе, що могло бути використане радянськими військами. Величезна територія Подніпров’я була перетворена на смертельну пустелю, яка являла собою суцільні кладовища і руйнування. 

            Для оборони Києва від наступу радянських військ німецькі загарбники укріпили правий берег Дніпра, значно вищий за лівий. До кінця вересня тут була створена розвинута в інженерному плані, розгалужена, насичена протитанковими та протипіхотними засобами оборона. 

          Використовуючи неузгодженість і нерішучість дій радянського командування, Манштейн почав переправу військ через Дніпро, яка здійснилася майже без втрат. Основна частина (до 90%) німецьких військ встигла переправитися на правий берег Дніпра і розташуватися уздовж нього на добре укріплених позиціях.  

 

        Картинки по запросу фото визволення києва 1943 року      Починалась велика Дніпровська епопея, центром якої була битва за Київ. За своїм військово-політичним і стратегічним задумом вона не мала жодного аналогу в історії військової справи. По-перше, радянська армія мала подолати досить складний природно-географічний фактор. Восени Дніпро несе свої води зі швидкістю 2 м/сек. Ріка досягала 3,5 км завширшки та 12 м глибини, правий берег височів над низьким лівим берегом. На картах гітлерівського генштабу дніпровські укріплення одержали назву «Східного валу». По-друге, на правому березі Дніпра зосередились значні сили Вермахту.      

      Картинки по запросу фото битва за Дніпро     З виходом до Дніпра 21-22 вересня 1943 р. війська Центрального та Воронезького фронтів зразу розпочали його форсувати та захоплювати плацдарми на правому березі. Пізніше плацдарми на правому березі захопили війська Степового та Південно-Західного фронтів.   До 30 вересня було створено 23 плацдарми, в тому числі важливі для визволення Києва –Букринський і Лютізький.        

          За словами учасників боїв на Букринському плацдармі, таких кровопролитних сутичок не було з початку війни. У вересні-жовтні 1943-го головний плацдарм наступу радянських військ методично "перемелював" людські поповнення - штрафників, щойно мобілізованих українців Лівобережжя, парашутистів, регулярні війська...

          Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів. Солдати пливли, тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами.

         Серед тих, хто форсував Дніпро в районі Букрина, був відомий російський письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв, який згадував:

                  "...коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному - виходили  три тисячі, максимум п'ять. Через п'ять-шість днів усе це спливає. Уявляєте?"

                    "Я пробував написати роман про Дніпровський плацдарм - не можу: страшно, навіть зараз страшно, і серце зупиняється, і головні болі мучать. Може, я не володію тією мужністю, яка необхідна, щоб написати про все..."

Жахлива картина на Дніпрі в спогадах письменника:

                  "Густо плавали у воді трупи з виклюваними очима, що почали розкисати, з обличчями, які пінилися, ніби намилені, розбиті снарядами, мінами, зрешечені кулями. Сапери, яких послали витягувати трупи з води і ховати їх, не вправлялися з роботою – надто багато було вбито народу...

                  А потім за річкою вже продовжувалося згрібання трупів, наповнювалися людським місивом все нові й нові ями, проте багатьох і багатьох полеглих на плацдармі так і не вдалося відшукати по балках і поховати".

          Військам, які захопили ділянку Дніпра від села Трахтемирів до села Григорівка, чинився шалений опір з боку противника, а бої були такими запеклими, що вода у Дніпрі була темно-кривавого кольору і солоною на смак.         

 

       В запеклих боях на фронті від Ржищева до Києва обидві сторони зазнали величезних втрат. Німецьке командування ввело в бій всі свої сили та почало перекидати на цей напрям танкові дивізії з інших ділянок фронту. 

           Похожее изображение

        З Букринським пладармом пов'язана ще одна трагічна і героїчна сторінка Битви за Дніпро - так званий "Десант Смерті".  

За словами учасників боїв на Букринському плацдармі, перед якими стояло завдання раптово захопити плацдарм на Канівських кручах, закріпитися на ньому, а потім перейти у наступ – таких кровопролитних боїв не було з початку війни. Бійці пливли через "широкий і могутній" під шквальним вогнем ворога, хто як міг: на човнах місцевих жителів, тримаючись за дерева, колоди, дошки, плащ-намети, напхані соломою...і тонули тисячами. Серед тих, хто форсував Дніпро в районі Букрина був відомий радянський письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв, який згадував, що „коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному - виходили не більше 5-6 тисяч." Військам, які захопили ділянку Дніпра від с.Трахтемирова до с. Григорівки, чинився опір з боку противника, а бої були такими запеклими, що вода у Дніпрі була темно-кривавого кольору і солоною на смак. Отже, ті хто брав участь в операції на Букрині, за словами письменника, переживали справжнє пекло на землі : „Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров’ю, завалили ворогів своїми трупами" – писав він.
 

Ще одним учасником цих подій був відомий кінорежисер, народний артист СРСР Григорій Чухрай, який також залишив свої спогади про страшні бої 1943 р. поблизу с. Бучака: "Вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. Досі мені довелося скуштувати немало військового лиха: був двічі поранений, воював у Сталінграді, але такого – падати назустріч виблискуючим трасам куль, крізь полум’я палаючих в небі парашутів товаришів, – такого іще не пробував..." Тієї кривавої осені тисячі десантників згоріли у небі під куполами парашутів, а на тих, хто зумів приземлитися, смерть чекала на землі та у водах сивого Дніпра.
 

Букринський плацдарм коштував занадто дорого. Наскільки дорого – ще й досі не встановлено. Озвучена цифра людських втрат під час битви за Дніпро – 417 тисяч осіб, а в боях за Букринський плацдарм загинуло близько 250 тисяч осіб ( деякі історики припускають, що набагато більше). Німецькі втрати на Букрині склали 55 тисяч осіб. Але достеменно назвати реальні втрати у тій битві не є можливим. Зокрема, у братській могилі села Балико-Щучинки, де споруджено меморіальний комплекс Букринського плацдарму, поховано 3 тисячі 316 бійців Радянської армії. Тіла інших загиблих і досі захороненні в місцевих городах і дворах, в навколишніх лісах та ярах або опинилися під водою створеного в 70-х роках Канівського водосховища.

 

 

Источник: http://ru.golos.ua/suspilstvo/20091103_bukrinskij-placdarm-cina-peremogi
Golos.ua © 2013

          Для підтримки та полегшення форсування Дніпра, створення та утримання плацдарму на його правому березі, подальшого наступу військ за наказом Ставки в бій вступили повітряно-десантні війська.  Планувалося, що 10 тисяч парашутистів візьмуть під контроль значну територію в німецькому тилу між Ржищевом і Каневом і утримуватимуть їх 2-3 дні до підходу основних сил.  Однак через прорахунки у підготовці десантуватися змогли тільки 4,6 тисяч воїнів, тільки 5% із них - у визначеній зоні. Інших розкидало на кількадесят кілометрів.

       Замість того, щоб допомогти військам на Букринському плацдармі, десантники через погану підготовку самі опинились у критичній ситуації. На початку десантування воїни-десантники, яких задіяли в операції, навіть не знали, яка роль відводиться їм у наступних боях. Десантування відбувалося в темряві, пілоти літаків навіть не були попередньо ознайомлені з маршрутами і районами десантування.      Багато задіяних воїнів ніколи в житті не стрибали з парашутом: бібліотекарі, військові музиканти, штабний персонал. Через брак підготовки десантників скидали прямо на німецькі позиції, під гусениці танкових колон, на дерева і просто в річку чи болото.

                  Відомий радянський кінорежисер, уродженець Мелітополя Григорій Чухрай був одним з учасників того десанту, командиром взводу.  Пізніше він згадував: 

          "Вистрибували з літака в секторі зенітного вогню. До цього мені довелося зазнати чимало військового лиха: був двічі поранений, воював у Сталінграді, але такого - падати назустріч сяючим трасам куль, крізь полум'я палаючих у небі парашутів товаришів - такого ще не пробував..."

            Незважаючи на героїзм десантників, 3,5 тисяч із них загинуло або потрапило в полон, більша частина - у перші години після висадки 25 вересня. Однак ті, хто приземлився неподалік лісів під Каневом, гуртувалися у групи і продовжували воювати.

               

           Внаслідок глибокого прориву в Україну Червона армія опинилася на територіях, які відносно тривалий час і без перерви перебували під німецькою окупацією.  Саме тоді тих, хто залишився під окупацією, почали вважати "зрадниками батьківщини", які мусили "спокутувати провину кров'ю": мобілізували місцеве населення, часто всіх підряд - від 16 до 60 років. "Був під окупацією? Спокутуй кров'ю!"

         На щойно звільненому Лівобережжі Червона армія отримала добру нагоду поповнити лави такими новачками, не навченими військовій справі. Це були і юнаки, які досягли мобілізаційного віку,  це "пораженці" і оточенці 1941-42 років, які залишилися на окупованій території.    Без форми, часто без зброї, часто непідготовлені, ці люди гинули тисячами. За цивільний одяг їх прозвали "чорносвитниками", або "чорнопіджачниками".

           Результат дії цього механізму у дніпровській воді описав згаданий вище Астаф'єв:

"Старі й молоді, свідомі і не свідомі, добровольці й мобілізовані військкоматами, штрафники і гвардійці, росіяни і не росіяни – усі вони кричали одні і ті ж слова: "Мамо! Божечки! Боже! Караул!  Допоможіть!"    А кулемети сікли та сікли..."

         Так села і міста Лівобережжя за кілька тижнів утрачали більшість своїх чоловіків - їх у вересні-жовтні перемололи дніпровські плацдарми.

 

        Бої на Букринському та Лютізькому плацдармах точилися без успіху до 15-16 жовтня і потім були тимчасово припинені.   20 жовтня 1943 року було перейменовано фронти, які билися за Дніпро на території України. З 21 жовтня Воронезький став називатися 1-м Українським, Степовий, Південно-Західний і Південний – відповідно 2, 3 і 4-м Українськими. Центральний фронт Рокосовського став Білоруським.

Сапери наводять переправу, 1943 рік. Вочевидь, у небі відбувається повітряний бій

Київська наступальна операція

          Битва безпосередньо за Київ розпочалася 1 листопада 1943 року наступом радянських військ на Букринському плацдармі - після 40-хвилинної артилерійської та авіапідготовки. Ворог, який зберіг тут з періоду жовтневих боїв сильне угруповання, нищівним вогнем, танками і контратаками зупинив наступ.

         З 3 по 5 листопада радянські війська демонстрували на Букрині зосередження оперативних резервів, відволікаючи значні сили ворога від північного напрямку, де вирішувалася доля Києва.

        Третього листопада 1943 р. ударне угруповання військ 1-го Українського фронту на Лютізькому плацдармі нанесло потужний удар з півночі від Києва. З 8-ої години протягом 40 хвилин артилерія спрямовувала нищівний вогонь на оборону ворога.

          У смузі наступу 38-ої армії (командувач -  Костянтин Москаленко), яка наносила головний удар, на 6-кілометровій ділянці прориву було сконцентровано понад 2 тисячі гармат та мінометів, 500 установок реактивної артилерії, що дозволило тут створити небачену раніше у війнах щільність артилерії.

       Потужний удар знищив захисні споруди, ворог зазнав значних втрат у живій силі, озброєнні, бойовій техніці. Перший ешелон радянських військ перейшов в атаку. Наступ продовжувався, тяжкі бої тривали до глибокої ночі.

Вуличні бої у Києві

         Ранком 4 листопада війська поновили наступ, а ворог потужно контратакував, особливо в Пущі-Водиці. Запеклі бої на підступах до Києва продовжувалися протягом ночі. 7-й гвардійський танковий корпус перерізав шосе Київ-Житомир і попрямував на Київ - з західного боку міста, уздовж нинішнього проспекту Перемоги.

         Танки їхали з ввімкнутими фарами та сиренами, ведучи інтенсивний вогонь. Ворог не витримав і почав відводити війська в бік Фастова, одночасно перекидаючи в район Києва війська з Букринського плацдарму.

          5 листопада першим у центр Києва прорвався танк уродженця Вишгородського району, гвардії старшини Никифора Шолуденка. Він був розвідником і його машина ішла на чолі колони техніки. До війни Шолуденко заочно вчився на IV курсі КПІ і добре знав західну частину Києва.

      

Радянські танки на Хрещатику.          

         Бої на вулицях Києва точилися всю ніч на 6 листопада - особливо в районі Борщагівки і Сирця. Ворог відступав на південний захід.  О 4-й годині ранку 6 листопада генерал Москаленко, особисто побувавши на Хрещатику та впевнившись, що війська повністю оволоділи містом, доповів  Ватутіну про звільнення столиці України.

Вулиця Червоноармійська, 6 листопада 1943 року.

       День 6 листопада став для киян днем позбавлення від жахів нацистської окупації (195 тисяч киян було закатовано гітлерівськими катами, 100 тисяч вивезено на примусові роботи до Німеччини, із 850 тисяч населення в місті залишилося не більше 180 тисяч). З міських руїн почали з’являтися люди, вони кидались в обійми бійцям і командирам 1-го Українського фронту.

Картинки по запросу фото визволення києва 1943 року

       М.С.Хрущов у своїх мемуарах згадував, як палаючим Хрещатиком між танків, машин і піхотинців бігав блідий, напівхворий чоловік і кричав: «Я єврей, я єдиний єврей, який залишився у цьому місті». Як покаже час, його слова були майже правдою.

Меморіал і братська могила в селі Балико-Щучинка (Букринський плацдарм)

 

 

Музей-діорама "Битва за Київ. Лютіжський плацдарм. 1943 рік" у селі Нові Петрівці

 

ВІЧНА  СЛАВА  ГЕРОЯМ - ВИЗВОЛИТЕЛЯМ!

Переглядів: 286 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017