Субота
25 Листопад 2017
13:13
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Квітень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Прогноз погоди

Головна » 2017 » Квітень » 27 » Слідами Чорнобильської аварії
23:28
Слідами Чорнобильської аварії

         У цей день на Чорнобильській атомній електростанції сталася найбільша в світі техногенна катастрофа. Було викинуто в атмосферу близько 190 т радіоактивних речовин. Небезпечні радіоактивні речовини виділялися в навколишнє середовище через пожежу, що тривала майже два тижні. Населення Чорнобиля піддалося опроміненню в 90 разів більшому, ніж населення Хіросіми після вибуху атомної бомби.

                У нас досі, через тридцять один рік після аварії на Чорнобильській АЕС  багато-хто не знає, що головна причина Чорнобильської аварії полягала в тому, що Кремль хотів випробувати, як працює атомна електростанція в умовах, коли реактор вражено бомбовим ударом і його потужність різко знизиться.           Особливо це стало цікаво для керівництва СРСР після того, як в 1981 р. ізраїльська авіація розбомбила іракський ядерний реактор під Багдадом. 

Кладовище відпрацьованої техніки

                     Пропонуємо вашій увазі спогади, думки і роздуми з цього приводу

за матеріалами соцмереж

               "26 квітня 1986 року ... Було дуже спекотно. Спекотні дні і майже по-літньому теплі ночі ... Я ходила в 10-й випускний клас - була пора підготовки до випускних і до початку вступної кампанії до інституту ... Ніщо не віщувало катастрофи, співали пташки і розпускалися весняні сади. 

            І того ранку я почула страшну новину про Чорнобиль ... Почула в транспорті. Від людей. Але по телевізору нічого не говорили: влада мовчала про трагедію і заговорила лише тоді, коли з-за кордону повідомили на весь світ результати аналізів проб повітря. Потім бачили багато пожежної техніки, що їхала по Окружній дорозі, летіли вертольоти...

            Мені здавалося, що почалася війна. Метро... таке наше велелюдне метро за тиждень стало зовсім іншим: на зупинці "Вокзальна" встали і вийшли з вагона майже всі люди з плачучими дітьми. Я не виїжджала - весь цей час була в Києві: іспити ніхто не скасував. Порадили закрити кватирки і робити вологе прибирання щодня. У школах заняття були як зазвичай.        

             Вдома дивилися телевізор, не відриваючись ... Довго нічого не повідомляли. Потім показали, як вертольоти гасять пожежу на ЧАЕС ... Потім бачила, як вертоліт упав у палаючий реактор.... Пам'ятаю солдатиків і пожежних, які взяли перший удар на себе. Пам'ятаю, як показували евакуацію жителів Прип'яті ... Міста, яке стало привидом ...             Страх і жах в повітрі витав такий, що здавалося: почалася війна. Це був стан, який вселяв тривогу і безвихідь. Я думала, що нічого більше подібного цьому я не переживу в житті."




Прип'ять заростає лісом...       


          "Мені було 8 років, коли до нас у табір на Азовському морі привезли киян. Влітку, після буремної Чорнобильської весни, вже всі знали це закодоване слово. Ніколи раніше цілими загонами київських дітей до радгоспного табору " Юний гагаринець" не привозили. Приїздили кияни зі своїми вожатими та вихователями, трималися всі вони трохи осторонь і носили маску печалі та жертви. Нам, місцевим дітям, ровесників було безмежно шкода і жаль, хоча осягнути їхній смуток тоді було не до снаги. Це як у дитинстві - розумієш, що сталося щось неосяжно-важливо-непоправне, але що саме і наскільки - не розумієш.

             Тепер я живу неподалік вулиці Чорнобильської, де стоїть меморіальний комплекс. Ще працюючи на Новому каналі новинним журналістом, я робила матеріал про відкриття цього меморіалу. Тепер часто іду з донькою у дитсадок повз нього. Як і тоді, на відкритті,  вдивляюся в обличчя на бюстах. Молоді хлопці, з вусами, як в мого тата на фото під час служби в армії. Он той молодший, а цей старший, хоч і молодший за званням. Цікаво, хто з них насправді приймав смертельні рішення... В кого з них залишилися наречені, дружини, діти і матері...

             Буквально недавно мої донька і син розпитували, куди в інсталяції падають журавлі, чому ці пам'ятники тут, які в цих людей нагороди. Старший все більше усвідомлює жах і героїзм, трагедію і біль. Молодшої час ще прийде... Ми пам'ятаємо. Спіть з миром, хлопці. Дякуємо, хоч це слово таке слабке і зайве."



   "Влада, щоб не псувати картинку щасливого життя, не закрила Київ і область від святкових туристів і екскурсантів! Моя дружина оформилася керівником групи від екскурсійного бюро міста Мари Туркменської РСР і повезла групу на екскурсію до Києва. Зрозуміло, на 1 травня, на парад, з чотирирічною дочкою! Своїх же дітей партноменклатура тихенько і швиденько вивезла з Києва, до бабусь і дідусів  подалі від області!"



              "Я працювала в Гідрометцентрі третій рік, можна сказати, практично молодий спеціаліст. Приблизно в цей час складали графіки на відпустку і оскільки ми з подружкою були молодими,  то літні місяці нам не світили взагалі. Ми хотіли хоча б у травні, але нам сказали - ні, ще рано йти у відпустку у такий чудовий час, і нас виперли у квітні.

              Ми посумували, проте недовго. Бо якраз трапились якісь дешеві путівки, у пансіонат в Алушті. Ясно, що з 22 квітня охочих їхати на море було небагато, то ми без проблем скористалися цим подарунком долі, як потім з"ясувалося.

          26-27 квітня ніхто нічого не знав, радіо ми не слухали, телевізор був у "красном уголке", також ми його не дивилися. Ми звернули увагу, що якогось дня вулиці і набережну Алушти стали заповнювати купи дітей різного віку. Бо до того дня морське місто було напівпорожнім. Далі ми вже все знали...

           Путівка була на 12 днів, а відпустка складала майже місяць. Батьки прислали ще грошей, і ми після пансіонату зняли квартиру і добули нашу відпустку до кінця та повернулися додому.

         Старші колеги  не могли пережити, що нам так пощастило, хоча самі нас виперли у цю ранню квітневу відпустку.  Одна з колег навіть з нами не віталася і не розмовляла, так була ображена на долю і на нас.

         І коли ми повернулися, мене дуже сильно вразив Київ. Я все життя це пам"ятаю - розкішна зелень, море квітів, ідеально чисті вулиці, які мили по кілька разів на день, навіть у дощ, і практично повна відсутність дітей.  Таке щось неприродне..."

 



               che23               

        При ліквідації аварії та її наслідків було задіяно 800 тисяч чоловік. Сьогодні 25 тисяч з них померли, а 70 тисяч стали інвалідами. Чи не найпершими постраждалими стали пожежники, які прибули гасити пожежу, не знаючи про те, що саме сталося і не маючи ніяких засобів захисту від радіації.   Всі вони померли протягом кількох днів...

           Давайте не забувати тих рятувальників, пожежників, військових, які пішли молодими в квітні 1986-го... Тих, які до сих пір страждають через те, що безповоротно втратили здоров'я в ті дні... Давайте будемо берегти майбутнє - сьогодні. Нехай Чорнобиль не повториться, нехай буде мирним життя, небо - блакитним, а люди живуть у вільній країні, яка, нарешті, повинна побачити щастя після стількох бід!

 

​​​​​​​

Переглядів: 67 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017