Четвер
18 Жовтня 2018
21:58
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Прогноз погоди

Головна » 2017 » Листопад » 25 » День пам'яті про жертви Голодомору 1932-1933 рр.
17:41
День пам'яті про жертви Голодомору 1932-1933 рр.

голодомор, украина, петр порошенко, владимир гройсман, верховная рада. обществоПро голод пам’ятаймо

              У ХХ столітті українці пережили три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років.

          Варто відзначити, що страшний злочин комуністичної влади приховували кілька десятиліть. Тільки в 80-х роках минулого століття почали розслідувати трагедію 1932-1933 років. Першим, хто розповів світові про страшну трагедію в Україні, став журналіст Гарет Джонс. Його статті про мільйони смертей в українських селах публікували Manchester Guardian и New York Evening Post. Йому вдалося побувати в десятках населених пунктів. Те, що він побачив в Україні, шокувало цивілізований світ.

Довгий час СРСР організовував цькування журналіста,

намагаючись довести, що Голодомору не існує.

             За 17 місяців Голодомору (квітень 1932 р - листопад 1933 г.) в Україні було вбито понад 7 млн ​​осіб, а в регіонах, які історично були заселені українцями (Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя і Казахстан) - 3 млн осіб. 
            Але реальні цифри загиблих замовчувалися в СРСР, що підтверджується розпорядженням радянської влади не реєструвати смерть дітей у віці до одного року. Українці у віці від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору.

           У зв'язку з цим, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не було зафіксовано.

           У документах Політбюро ЦК КП (б) України збереглися свідчення про те, як восени 1932 року з України організовувалися «зелені ешелони», коли для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят органи НКВС забирали останнє у селян.

       Штучно створений голод підтримувався блокадою і ізоляцією. Дороги, по яких селяни намагалися дістатися до міст з метою пошуку хоча б якоїсь їжі, перекривалися. Воєнізовані формування оточували населені пункти, затримували або розстрілювали всіх, хто намагався врятуватися від голодної смерті.
        За даними істориків, на початку 30-х років ХХ століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю більш 1 млн чоловік. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

              - Україну можемо втратити - писав переляканий Сталін влітку 1932 року.
               Щоб її не втратити, радянський диктатор вирішив покарати український народ...

В День памяти жертв Голодомора в Херсоне провели митинг-реквием, торжественное шествие и панихиду

...Колись у хаті пахло пирогами,

   Бабуся з мамою співали нам пісні.

   Та вже нема бабусі, тата, мами…

   Вони на небі — зірочки ясні…

   А ми одні, нам холодно і страшно,

   А як же їсти хочеться й тепла…

   Чого усі пішли від нас невчасно?

   Яка родина дружна в нас була…

   Й сусіди не заходять вже до хати,

   Бо їх нема… Нікого вже нема…

   А нас одних лишили помирати —

   Навколо холод, голод і пітьма…

   А їсти ж хочеться, хоч скибочку хлібини,

   Хоч раз вкусити, хоч єдиний раз…

   Але нема… Немає вже й дитини

   І промінець душі в очах погас.

   І в церкві їх ніхто не відспіває,

   Й сльози ніхто не зронить за дітьми…

   В селі давно нікого вже немає…

   Та не забудьмо! Пам’ятаймо ми!

   Про геноцид, про біль, страшне жахіття,

   Як катували голодом усіх.

   Які пройшов народ наш лихоліття,

   Де в селах не лишалося живих…

   І це у нас! Де колосились ниви,

   Де коровай завжди на рушнику…

   Де був народ співочий і щасливий,

   Щоб долю мати ось таку гірку…

   А й досі хвалить хтось Радянську владу,

   Мовляв, за копійки було усе.

   Та ви згадайте ту жорстоку правду…

   А вітер листячко по цвинтарю несе

   І тихо пісню жалібно співає,

   Бо звідти вже немає вороття.

   Хай більше вже такого не буває!

   Бо в нас у всіх всього одне життя…

   Ми на Землі, щоб сонечку радіти,

   І небесам, і ранкам у росі,

   Щоб не вмирали, а сміялись діти,

   Тому про голод пам’ятаймо всі!

 

Вірш Надії Красоткіної

Переглядів: 57 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2018