П`ятниця
15 Грудень 2017
10:11
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Грудень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Прогноз погоди

Головна » 2012 » Грудень » 14 » Це цікаво знати
02:57
Це цікаво знати

                         "Святий батюшка Наум, виведи синка на ум!"   

                             
           Старозавітного пророка Наума-Грамотника вшановують 14 грудня. Він жив у VII ст. до Різдва Христового у Галілеї. Мав дар передбачати майбутнє. В Україні Наума вшановували як покровителя науки й розуму.
   
       –
Переказують, що це такий розумний був пророк, що він усе про всіх знав. Тому йому молилися, щоб діти були розумненькі. Моляться і сьогодні батьки, у яких дітки погано вчаться. Раніше так замовляли в церкві Науму молебень, ставляли за нього свічку і молилися: «Святий батюшка Наум, виведи синка на ум». Чому синка? А так дівчат не вчили! У мене була бабуся розумна, а безграмотна. Так вона на свого батька ображалась, бо вчив тільки синів і казав: «Хлопець – до науки, а дівка – до рогачів».

       Колись із дня святого Наума розпочинали навчання в сільських дяківських школах. Доти вже закінчувалися сільськогосподарські роботи, у дітей з’являвся  вільний час на науку, у батьків –  можливість заплатити за неї. Платили дякові, який учив школярів, продуктами, дровами, свічками. Згодом у церковно-приходських школах навчальний рік розпочинали з  церковного Нового року, який випадає на 1 вересня.

       Але старосвітських звичаїв до дня Наума дотримувалися й далі.

        Бабуся Харитина з 1893 року, так вона пам’ятала, як її брата «заучували» саме на Наума.  За рік до того, як віддати його до науки в школу, на святого Наума запросили в гості хресного батька, хресну матір, «пупорізку бабу» (повитуху) і писаря з дяком. А перед тим купив йому батько буквар. Мати напекла пиріжків із капустою та грушами, наварила багато всього. Брат хотів зразу пиріжки їсти, йому не дали. Кажуть «Ми тебе будемо заучувати». Потім баба засвітила лампаду і покадила. Писар узяв указку, яку батько зробив. Посідали за стіл. Дяк проказав  букви, а за ним брат, потім батько хрещений, потім мати хрещена. Ну, мати хрещена не вміла, то за неї проказав наш батько. Тоді посідали обідати. Сіли, випили горілки півкварти. А як пили, то приказували: «Хай же ваш син буде розумний». А батько тоді  вже і відповідав: «Дай Боже, щоб святий Наум вивів синка на ум».

         В Україні на Наума в парафіяльних школах містечок і сіл святкували такий собі «день знань». Школярі цього дня несли до школи горщик пшоняної або гречаної каші, в’язку  бубликів для вчителя, дарували йому подарунки. Після уроків спільно молилися святому Науму й сідали за урочистий обід. 

      Найдовше «заучування на Наума» протрималося серед ремісників. До початку XX ст. цього дня приймали учня  в науку  до майстра. По закінченні  її влаштовували посвяту в професію – давали «визвілка з навчання». Після неї дозволяли працювати самостійно. Відбувалася вона на свято пророка Наума – день вважали сприятливим для початку нового життя й нової роботи. Того, в кого не виходило опанувати ремесла, називали «партачами» і дражнили:  "Партача й Наум не виведе на ум!"

 

                                              Без муки нема науки

 

            Так стверджує народне прислів’я.  Бо здавна думали, що найдієвішим  способом заохотити дітей до навчання є биття. Традиція тілесних покарань сягає давніх часів, коли в людей іще не було вироблене мовлення, а спілкувались вони за допомогою укусів, ляпасів, ударів. Цей «виховний» прийом у європейців, зокрема й українців, дожив до новіших часів. Щоб син назавжди запам’ятав, де його земля, батько його, підлітка, лупцював на межі.  Цей "межовий прочухан" пам’ятали до смерті.

        В «Уставі» Львівської братської школи від 1586 року зазначено: «А дидаскал (учитель), взявши порученноє єму дітище, маєт єго учити з промислом доброй науки, а за непослушанство – карати, не тиранськи, но учительски».

           За давніх часів в Україні учнів карали – «сікли розгами» – за лінощі, погане навчання  й поведінку, "куріння табаки",  за неохайність, лайку,  бійку,  втечу  зі школи.  Найбільшим гріхом вважали крадіжку речей і харчів у однокласників.

           Різками карали зазвичай по суботах, тому називали ці школярські екзекуції "субітками" (суботниками). Били всіх школярів у класі: одних - за скоєне, інших - «задля напучування». Винятку не  робили ані для дітей із заможних і родовитих сімей, ані для бідних, мужичих, –  усіх сікли однаково. Відбувалося це так. У суботу весь клас приходив до дяка. Школярі ставали у дві шеренги і низько кланялися . Перший учень у класі від імені всіх школярів проголошував:

       ­    – Мир тобі, благий учителю наш!

           –  Треба бити вас! - відповідав дяк і заходився карати.

         Посередині кімнати ставили ослін, викликали по черзі «панів школярів» і били різками по оголеному заду. Як довго і як сильно– залежало від провини. І приказували: «Пам’ятай  день суботній»  Це  називали «нагадуваням».

        «Субітки» української старосвітської школи відійшли в минуле після загальношкільної  реформи 1786 року в Російській імперії.  Тепер школи перетворились, за словами Івана Нечуя–Левицького, на «царство різок і паль». Учнів могли карати вже не раз на тиждень, а й по кілька разів на день.

         За найменші провини били лінійкою по руках, крутили вуха, смикали  за волосся, били по обличчю й голові, давали запотиличників, ставили на коліна на гречку й горох, залишали без їжі. А головним «виховним» засобом було биття різками, палицями або нагайкою.    

    Різки – тонкі прутики, від 3-х до 15-ти штук, зв’язані мотузкою  в пучок. Мали завдовжки півтора аршина (приблизно 1м). Аби різки були гнучкі, а удари – болючіші, їх попередньо розпарювали в сольовому розчині – ропі. Вистачало різки, як правило, на 10 ударів. Потім міняли на нову.

        Особливий авторитет серед школярів і «спудеїв» (студентів) мали ті, хто ставився до екзекуції із «філософським спокоєм», як  Хома Брут, київський спудей із повісті Миколи Гоголя «Вій». Бурсаки покарання різками називали «скуштувати березової каші», «отримати на горіхи», «дати палі», «дати гарячих», «виписувати березовим пером». А «дати крупного гороху», «освятити воду в три батоги» мовою школярів означало відшмагати шкірянами канчуками. Покарання називали також «списати іжицю», «чухрати», «лупити шкуру», «духопелити».

 

                                                                                                          

                                                                              

Матеріал підготували Ємець Л.С. та учні 10 класу Касса Юлія, Барляк Богдан, Шама Олександр                        

Переглядів: 835 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017