Субота
25 Листопад 2017
13:15
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Січень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Прогноз погоди

Головна » 2014 » Січень » 10 » 70-річчю визволення Запруддя присвячується
20:08
70-річчю визволення Запруддя присвячується
     
         З перших днів січня 1944 року до кінця місяця тривала запекла боротьба радянських військ з німецько-фашистськими загарбниками  за визволення нашої рідної рокитнянської землі.  
      Окупація Запруддя (Вінцентівки) тривала з 18 липня 1941 по 8 січня 1944 року. Про те, як звільняли наше село від фашистів, дізнаємось зі спогадів старшого сержанта, помічника командира першого взводу 343-го стрілецького полку Миколи Михайловича Люкшина, мешканця Орловської області, якого через 40 років  після  війни  розшукали  шкільні слідопити.  У 1985 році  він  відвідав  наше село, а також  села Маківку, Савинці, Ліщинку, Землянку, Тарасівку, які  визволяв у 1944 році від німецьких загарбників.
 

      Про бойові дії Люкшин описав у своєму спогаді-нарисі «Сухоярка»   

                                      
        "З ранку 6 січня 1944 року наступ частин Радянської Армії розгорнувся широким фронтом. Голова нашої колони підійшла до Маківки, в напрямі на Вінцентівку. На окраїні Маківки перед очима відкрилася Сухоярка.
            Ворог зустрів нас кулеметним вогнем. Рота залягла і почала відстрілюватися. Артилеристи і мінометники вели вогонь по селу, переважно по школі, де німці встановили кулемет, з якого поливали нас вогнем. 
         Мій перший взвод наступав з правого флангу, ми стрімко рухалися вперед. До греблі залишалося метрів 50-60 метрів, але заважав інший кулемет, що бив з правого схилу Сухоярки. До нього приєднався   кулемет, що бив від найближчої хати, а потім ще один - від  хат у центрі видолинку.  Наші шеренги рідшали, втрати зростали. Рота зупинилася.  
           Артилеристам і мінометникам вдалося  вибити кулемети на школі і в центрі Сухоярки.  Кілька разів наші бійці знову піднімалися в атаку, але щоразу ворог відбивався з великими для нас втратами. Ми відійшли за греблю і залягли. Вирішили увірватися в село у темряві. Та фашисти розгадали наш намір і мінометним вогнем почали буквально виколупувати нас з-за греблі. Командування вирішило відступити, зайняти оборону й окопатися, а вранці - знову в бій.
             Засніжене поле Сухоярки було всіяне темними плямами. Це лежали вбиті й тяжкопоранені друзі-однополчани.  Лише за один день - 6 січня - там загинуло 48 бійців.  
        Оборону зайняли в ста метрах від греблі. Бійці допомагали виносити поранених з поля бою до медсанвзводу, який розміщувався десь на околиці Маківки.
             Ніч минала в окопах на морозі... Мокрий, важкий одяг, дрож у всьому тілі...   Ледве дочекалися ранку, але запланований наступ чомусь затримувався. І лише у другій половині дня ми вийшли з Сухоярки на поле і пішли в атаку.
                    Ворог відкрив кулеметний вогонь, але він був якимось слабким. Наступ стрімко розвивався по правому флангу. Нас супроводжував взвод пушок на конях, стріляли майже на ходу. Вогняні точки ворога залишилися позаду і лівіше нас. 
             Місцевість піднімалася вгору, а як тільки виглянуло село, німці відкрили по нас вогонь з гвинтівок. Тим часом вони пішли в контратаку.  У білих маскувальних халатах німецький стрілецький взвод напав на роту з лівого флангу. Ми піднялися і кинулися назустріч бійцям, які почали відступати. Саме тоді мене поранило в руку. Перев'язавши рану, я наздогнав атакуючу шеренгу роти.  Ми наблизилися до хат вінцентівців. Бій перемістився на вулиці села. Фашисти тікали, а ми їх розстрілювали скрізь і всюди. Ми мстили за загиблих побратимів, які все ще лежали в Сухоярці.
              День 7 січня наближався до завершення. Жителі села запрошували нас в хати, пригощали. Але часу не було. Темніло. Пораненим надали допомогу і залишили у Вінцентівці. Ідучи з села, ми знали, що ворог ще залишався тут позаду і лівіше від звільненої нами ділянки. 
              Колона солдатів рушила полем вздовж села у напрямку Телешівки, а далі - на Ліщинку. Проте невдовзі лівіше від дороги німці відкрили по нас кулеметний вогонь.  Довелося залягти. Артилеристи розгорнули пушку і вдарили кілька разів по вогняній точці.  Фашисти відступили.
                 Проте вранці 8 січня стало зрозуміло, що рух на Ліщинку неможливий: у нас в тилу залишався ворог. Ми зайняли оборону. Протягом усього дня німці вели методичний мінометний вогонь, який завдав  багато втрат.  
        Десь опівдні з боку Ліщинки нас почав обстрілювати німецький танк. І лише о 14 годині наші "катюші" вдарили по Вінцентівці. Фашисти остаточно відступили з села, а наша рота отримала наказ вирушати на Ліщинку."
 

 

В граніті, пам'яті, серцях...

 

 

Матеріал підготувала Ємець Л.С.

Переглядів: 176 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017