Четвер
18 Жовтня 2018
23:10
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Березень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Прогноз погоди

Головна » 2018 » Березень » 10 » 204-а річниця з дня народження Т.Г.Шевченка
23:45
204-а річниця з дня народження Т.Г.Шевченка

Шевченко6 фактів про Шевченка, які не вивчають у школі

Про Шевченка написано дуже багато, але є цікаві епізоди із його життя, про які ми ще дуже мало знаємо.

             9 березня — день народження Тараса Шевченка — доречна нагода укласти список малознаних фактів про поета. Про Шевченка написано дуже багато: і праць, які є своєрідним прочитанням його текстів ("Шевченко як міфотворець" Григорія Грабовича, "Шевченків міф України" Оксани Забужко, праці Євгена Сверстюка та Івана Дзюби), і біографічних досліджень (найпопулярніше — життєпис, створений Олександром Кониським). Є Шевченківська енциклопедія. Немає поки що сучасної белетризованої біографії митця, а вона точно стала б бестселером — найвідомішою дотепер залишається роман Оксани Іваненко "Тарасові шляхи".

                  Пропоновані  малознані епізоди із Шевченкового життя — це цікавинки, які не вивчають у школі.

Родинне дерево

        Шевченко       У 9 років  Тарас  залишився  без матері, а в 11 років  став круглим сиротою.

             У Кобзаря було дев'ятеро братів та сестер. Цікаво, що трьох сестер звали однаково - Марія. Одна із них померла ще малятком, друга дожила до двох років, а третя в дитинстві втратила зір і дожила до 27. Також лише по два роки прожили на світі ще дві Тарасові сестри — Параска та Єфимія.  

                Старша сестра Катерина була для нього ледь не матір’ю. Коли одружилася із селянином із Зеленої Діброви, Тарас до неї частенько навідувався. Молодша сестра Ярина була для Тараса порадницею. Так, коли поет мав намір одружитися із Харитиною Довгополенко, писав триюрідному братові Варфоломію Шевченку: дуже радий, що Харитина сподобалась Ярині. А коли Кобзар облишив сподівання одружитися із Харитиною, просив сестру допомогти йому знайти добру дівчину. 

            Старший брат Тараса — Микита, заледве йому виповнилося 15 років, одружився із сусідською дівчиною. Спочатку чумакував із батьком, а після його смерті — перейняв на себе господарство. Відомо, що Тарас допомогав йому грошима.  Після смерті Тараса Микита супроводжував його домовину із Броварів аж до самого Канева. А потім тісно співпрацював із дослідниками, щоб передати їм відомості про брата.  

           Молодшого брата Кобзаря звали Йосип. Тарас хрестив його старшого сина Трохима, заїжджав у гості до Йосипа під час мандрівок 1845 та 1859 року.   Поет неодноразово клопотав до поміщика Валеріана Фліорковського, щоби той відпустив Йосипа, Микиту та Ярину із неволі.    Але пан погоджувався звільнити їх лише без земельного наділу. Йосип погодився, за що Тарас був неабияк розсерджений, бо ж селянин без землі приречений на жебрацтво....  

       Викуп із кріпацтва: альтернативна версія

             Петро Мартос, який фінансував видання першого "Кобзаря" 1840 року, наводить відмінну від традиційної версії історію викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.

            Якось художникові-кріпакові один генерал замовив свій портрет. Намалював художник гарно і, що важливо, дуже схоже. Але в житті генерал був некрасивим, а отже, реалістичну роботу приймати відмовився. Тоді Шевченко переробив картину: зафарбував генеральські атрибути, намалював натомість рушника і інструменти для гоління і віддав роботу у цирульню як вивіску. Розлючений генерал запропонував Енгельгардтові викупити кріпака. Розуміючи, чим це може закінчитися для Тараса, Жуковський вмовив імператрицю прохати Шевченкового власника призупинити перемовини з покупцем — а на знак подяки імператриця захотіла, щоб Карл Брюллов нарешті докінчив давно розпочатий портрет Жуковського, який і був потім розіграний у знамениту лотерею.

Запорука успіху дебютної книжки — талановитий редактор

              Український поет Євген Гребінка, він же — автор всесвітньовідомого романсу "Очи черные", справив величезний вплив на молодого Шевченка. Він відіграв значну роль у формуванні кола читання — а отже, й світогляду! — поета. Саме з його легкої руки Шевченко читає "Енеїду" Івана Котляревського, "Історію Русів", твори Квітки-Основ'яненка, а також дізнається про саму можливість існування друкованого народнопісенного слова — і що добре відомий йому фольклор зараз у моді та в пошані. Ці ідеї Шевченко геніально сприйняв, засвоїв та розвинув у перших своїх творах.

                    Крім того, зверніть увагу: у "Кобзарі" 1840 року — всього лишень вісім творів, але кожен із них є, по суті, вивершеним діамантом. Їхня послідовність також ретельно продумана. Омелян Пріцак у праці "Шевченко — пророк" припускає, що саме Гребінка був редактором і співупорядником дебютної книжки. Він же переконав Петра Мартоса фінансувати перше видання "Кобзаря".

Пияцтво?

                 Відома цитата з листа Тургенєва до Герцена: "Скажи два слова в "Колоколе" о смерти Шевченка. Бедняк уморил себя неумеренным употреблением водки". Тургенєв був особисто знайомий з Шевченком, крім того, у них були спільні друзі, наприклад, сім'я Опанаса Марковича (про що зауважує Михайло Драгоманов), тож інформацією володів, очевидно, з перших уст. Утім, у спогадах іншого доброго знайомого Шевченка, Миколи Костомарова, віднаходимо цілу низку прикладів, які нібито мають свідчити на захист митця. Костомаров, мовляв, безліч разів бачив, як Шевченко випиває, і то неабияк випиває ("десяток склянок чаю з додаванням рому"), але лише раз зустрів поета по-справжньому п'яним (і то у більш пристойному вигляді, аніж решта компанії, яка його супроводжувала). Тож така репутація Тараса спричинена радше його стійкістю до алкоголю.

                  А полковник Косирев, згадуючи про період служби Шевченка у Ново-Петровському укріпленні, пише, що від пригощань художник не відмовлявся, частіше пив у гостях, ніж своїм коштом, і міг впитися до того, щоб заснути просто в домі господарів. Одного разу молодь поклала Шевченка на двері і, співаючи церковних пісень, носила його у такому вигляді, відповідаючи цікавим: "Шевченка хоронимо!".

Остання любов

                   Фантазія про одруження не полишала Шевченка протягом усього життя. Останньою дівчиною, яку він серйозно розглядав на роль дружини, стала Ликера Полусмак. Вона спершу прислужувала у його друзів Карташевських і, убрана в український стрій, виконувала насамперед декоративну роль; потім служила наймичкою у Кулішів. Шевченко нею зацікавився, спалахнув пристрастю. Самій же Ликері він подобався, але не більше. Вона весь час вагалася, і ця непостійність підкріплювалася намовинами з боку панів, які в певний момент вирішили, що Шевченкові потрібно підшукати іншу, серйознішу, наречену. "Сибіряк" — ось яке визначення найбільше лякало Ликеру. Про це говорили пани, це підкріплювалося і численними історіями, які розказував поет, згадуючи своє минуле. Мався на увазі досвід заслання, куди потрапляють за різні провини і повертаються травмованими, надламаними особистостями. Велич поета Ликера не усвідомлювала і, певно, не замислювалася, як почесно було б стати його вдовою (жаль за такою втраченою можливістю прочитується у її спогадах).

          Після розриву з поетом — Ликера проміняла його на лакея — дівчина працювала перукаркою, далі вийшла заміж, разом з чоловіком вони відкрили перукарню у Царському селі. Мали багато дітей. Проте чоловік пив, а одного разу кинув у вогонь грубки Ликерин портрет, намальований Шевченком. Крім того, Ликера добре шила, мала учениць. Шиттям заробляла й у Каневі, куди переїхала після смерті чоловіка у 1905 році. У останні роки життя вона доглядала могилу Шевченка. Місцеві її так і називали: Шевченчиха. Це і дратувало жінку, і лестило їй.

Перепоховання

                Художник Григорій Честаховський опікувався перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року. Відбувалося все пишно: ще на шляху до Канева за труною рухалися процесії, а коли її залишали у церквах на ніч, то туди приходили діячі місцевої громади. А в Орлі труну супроводжували духовенство зі співом релігійних пісень, військовий оркестр, що грав малоросійські мотиви, та гімназисти. В Україні збиралися натовпи: на труну тут чекали заздалегідь, приймали з урочистостями.

«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», —

згадував Григорій Честахівський.

                 Після поховання розпочалося справжнє паломництво. До речі, саме Честаховський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як хотіла його родина. Саме розпорядникові спало на думку, що добре було б насипати могилу — він же цю ідею власноруч і втілив, узгодивши з місцевою владою (окремий виграний бій із бюрократією!), а потім організував додаткові масштабні поминки вже влітку, після освячення місця поховання.

               Сам Честаховський похований у Качанівці, куди його тіло з Петербурга наказав перевезти поміщик Василь Тарнавський; він же поклопотався, щоб насип на могилі друга був майже таким же, як і у Шевченка.

Картинки по запросу День народження Тараса Шевченка

Переглядів: 82 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2018