Четвер
18 Жовтня 2018
21:41
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
»
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Прогноз погоди

Головна » 2018 » Серпень » 28 » 162 роки від дня народження Івана Франка
23:09
162 роки від дня народження Івана Франка

Результат пошуку зображень за запитом "іван франко"Найцікавіші факти із життя письменника та поета

Сьогодні, 28 серпня 2018 виповнюється 162 роки від дня народження Івана Франка.

"Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом".
Іван ФРАНКО. Промова на ювілеї М. Драгоманова (1895)

Екстрасенс, спав у труні, вегетаріанець та Нобелівський лауреат?

1.  Іван чи Мирон?

Франко був пізньою дитиною (батьку на момент його народження було 54 роки), то вдома вирішили максимально його оберігати.

До п’яти років Івана Франка називали Мироном. У той час вірили, що коли по дитину прийде нечиста сила, то вона його просто не знайде – бо нікого в хаті не кликатимуть Іваном.

Це ім’я надзвичайно подобалося матері Франка – Марії. Воно ж стало причиною множення Франкових псевдонімів, яких він мав кілька десятків. Його навіть називають рекордсменом за кількістю псевдо в українській літературі, більше мав тільки Олександр Кониський.

У своїх творах Франко називав іменем Мирон тільки близьких йому персонажів, які передають його переживання чи здібності.

2. Граф Франко – Дракула

Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні (“У столярні”).

3.  Франко – атеїст

Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами. Про це згадував отець Макарій Каровець: “Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: “А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер несповіданий і нерозкаяний”.

4.  Франко–вегетаріанець

Іван Франко рідко вживав м’ясо, а це було пов’язано з тим, що у той час не вживали багато м’ясних страв. Його улюбленими кулінарними пристрастями були гриби та риба.

Однією із найпопулярніших страв на столі у родини була риба у галяреті, яку зараз називають «рибою по-жидівськи». Рибу Франки їли у найрізноманітніших варіаціях – смажили, вудили, маринували. Франко не любив алкоголю, але у добрій компанії він міг випити вина. Згадують, що він любив медовуху. Також любив малиновий джем та малиновий сік. Навіть його персонажі часто їдять малинові та смородинові конфітюри.

Усі Франки дуже любили фрукти і мали великий сад, де були вишні, черешні, яблука, груші, сливи, кущі смородини та малини – цими фруктами та ягодами вони щедро пригощали усіх друзів.

Іван Якович виділявся ще й тим, що у той час, коли весь Львів пив каву, то він із родиною любив заварювати фруктові чаї. Щоправда зранку він любив заварити «триповерхову» каву, яка складалася з натуральної кави зі сметанкою та свіжої печеної булочки. Це називали «стоячою» або «триповерховою» кавою. Така кава була класичним сніданком багатьох Франкових героїв.

Кухня Франків була оригінальна тим, що стала синтезом різних традицій – галицької, бойківської, центральноукраїнської та гуцульської.

5.  Франко – нобелівський лауреат

Частково, так і було. Франка справді висували на Нобелівську премію, це зробив священик Йосип Застирець.

У 1915 році він звернувся до нобелівського комітету із пропозицією про висунення Франка. Але, на жаль, його лист надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів було вирішене, а список претендентів уже був затверджений.

Франкознавці зауважують, що у цьому році Іван Якович мав усі шанси отримати Нобелівську премію, адже його робота була відомою у Європі.

Справу із висуненням вирішили перенести на наступний рік. Але у 1916 році Франко помер, а, згідно з правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.

6.  Франко – екстрасенс

У одному із найвідоміших автобіографічних творів «Під оборогом» Іван Франко описує сцену, де мольфар відганяє від села велику грозову хмару. Франко описує, як гуляв біля села і побачив темну грозову хмару. Силою свого духа він ці хмари розігнав. Знесилений втратою енергетики, п’ятирічний хлопець засинає. Коли мати знаходить його і чує цю історію, то дуже лякається.

Деякі епізоди життя Франка свідчать, що він мав екстрасенсорні здібності. Зокрема, він бачив видіння смерті свого сина Петра. Йому наснився сон про те, як його син впав у яму. Петро справді загинув за невідомих обставин під час примусової депортації до СРСР. Останні десять років свого життя він проводить у розмові з духами, пише про них не тільки у листах чи нотатках, але й у наукових працях. Франко видав поему Адама Міцкевича «Wielka utrata» і посилається на те, що дух самого Міцкевича сказав йому, що це, власне, його твір.

Франків нахил до містицизму в останні роки життя, ймовірно, міг бути й наслідком інтенсивного лікування. Йому приписували старече слабоумство та психічні захворювання. Можливо, галюцинації стали наслідком неправильного лікування та погано встановленого діагнозу. Його лікували препаратами з миш’яку, ртуті та йоду, які і є галюциногенами. Окрім того він мочив руки в креозоті, який має токсичну дію та впливає на нервову систему.

7. Франко – олігарх

Насправді ні. Франко ніколи не був багатим. Його прибуток був непостійним, навіть були періоди, коли він голодував. Коли Франко був студентом, то казав, що змушений переходити тільки на капусту та хліб. Коли гроші закінчувалися, то він їхав у батьківську хату у Нагуєвичах – вдень працював на городі, а вночі писав тексти.

Франко ставився до грошей як митець. Він ніколи не був надто ощадливим, але не треба з нього робити вар’ята-безсеребреника. Основний прибуток Франка – це гонорари за тексти, зокрема в польській та німецькій пресі. Як і зараз, жити з гонорарів було дуже складно.

У шкільні роки він виконував домашні завдання замість своїх менш здібних однокласників, підробляв репетитором. Однією з найбільших статтей витрат була оплата за орендовану квартиру. Майже 16 років родина Франків змінювала зйомні квартири і тільки у 1902 році Іван Франко спромігся збудувати власний дім.

Гроші на будинок Франки частково взяли зі залишку посагу Ольги Хоружинської, ювілейного дару, який зібрали студенти на «25-річчя творчої діяльності Франка». Окрім того, Іван Франко взяв кредит у банку на завершення будівництва. Цей кредит письменник так і не встиг виплатити, цим займався вже його син Тарас.

8. Франко – донжуан

Це неправда. Франко дуже часто закохувався і любов йому являлася частіше, аніж тричі. Інша річ, що коли про це говорять некваліфіковано, то це виглядає так, що він був розпусником, ловеласом чи Доном Жуаном. Це не так, бо більшість його любовей були тільки літературними – він не стільки хотів возз’єднатися у сімейній гармонії із цими пасіями, скільки закохувався у ці образи, а потім гірко розчаровувався.

До прикладу у «Зів’ялому листі» він пише:

«Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію».

Його першим і найбільшим коханням була Ольга Рошкевич. Він був молодий, мав великі плани, можливо, якби був ініціативніший, вони могли втекти разом до іншої країни.

Тому, схоже, що всі подальші любові Франка були ерзацами його перших стосунків. Ні полька Юзефа Дзвонковська, ні поштова співробітниця із Трускавця Целіна Зигмунтовська не мали тих рис, якими їх наділяв Франко. Він просто фантазував.

У одному з листів до Осипа Маковея Франко запитав, чи є у нього дівчина, а коли дізнався, що нема, то написав, що треба негайно закохуватися – у поета повинна бути жінка і щороку інша. Тільки тоді він буде писати про любов «живо» і люди будуть це читати.

Віктор Петров у книзі «Романи Куліша» пише, що Куліш не вмів любити і не любив любові. Про Франка так не можна сказати, він любив любов, щоразу дуже переживав, а потім детально це описував у свої творах. Його найкращі твори, як-от «Зів’яле листя», це не стільки реальні його стосунки, скільки сублімація, фантазія його пристрастей, які вилилися у літературну форму.

9.  Не “русини”, а “українці”

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”

10.  Перекладач “Біблії”

Франко відомий своїм інтересом до індійської культури, він вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: “Жаль, що я не орієнталіст”. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”. Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.

11. Смерть від голоду?

Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.

12.  Дух батька

1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

13.  Етапом із … Коломиї

У місті Станіславові Іван Франко вперше побував 1880 року, коли його вела етапом поліція з Коломиї до Нагуєвичів. У наступні роки встанови­лись тісні зв’язки Франка з молоддю міста. 1883 року письменних познайомився з учителькою Юзефою Дзвонковською – дочкою польського шляхтича, якій присвятив кіль­ка поетичних творів і повість «Не спитавши броду». Про свою любов до неї письмен­ник згадував: «Я хотів женитись з нею, та вона, чуючи в собі початок сухіт, виправила мене, і в кілька літ пізніше вмерла».

14.  Помер від сифілісу?

Франкова хвороба (передусім та комплексна, системна недуга, яка врешті-решт передчасно звела його в могилу) не залишилася лише приватною справою письменника навіть за його життя. Про стан його здоровʼя писали в газетах; його недугу та її причини обговорювали потайки й на повен голос вдома і в галицьких (і не тільки!) «сальонах» та «кнайпах»; кожен охочий попліткувати з цього приводу висував власну версію «достовірного» діагнозу, вважаючи її «єдиноправильною». Унаслідок цього в масовій свідомості поширився профанний міф про нібито «непристойний» характер цієї хвороби, про яку не заведено згадувати в порядному товаристві. Чутки про те, що Франко нібито страждав на «цікаву» (тобто венеричну) «болячку» (здебільшого йшла мова про сифіліс) деякі поетові «доброзичливці» розповсюджували ще за життя письменника (дехто з особливо «поінформованих» навіть натякав, що болячка та «родом» із Відня, де Франко робив докторат у 1892‒1893 рр.). Проте й по його смерті чимало «докторів Бессервіссерів» (себто тих універсальних «експертів»-всезнайків, які завжди все знають краще від інших) і далі з утаємниченим виглядом часто-густо натякають на те, нібито Франко, звичайно, геній, але ж і недуга його мала «гріховний» характер… Шкода, що навіть окремі дослідники-франкознавці не уникнули впливу цього фальшивого стереотипу, не опертого на жодних фактах, і продовжують його (хоч і негласно) підтримувати…

15. Смерть, яку чекаєш

Смерть рідко буває сподіваною. Проте самотній, втомлений поет таки чекав на неї. Утім, понад усе хотів побачити ще раз привітний усміх сонця, яке сховалося було за хмарами. «От, бачите, сонце за хмарами, таки за густими хмарами, ‒ промовив до секретаря, Марʼяна Колодія. ‒ Що робити, треба ждати, але правда, що смерть не має терпеливості ждати»…  Цьому трагічному моменту передувала важка й тривала хвороба.

Попри те, що від природи Франко мав досить міцне «мужицьке» здоров’я, та й згодом провадив досить-таки здоровий спосіб життя (часто бував на лоні природи, багато ходив пішки, був байдужий до тютюну та ніколи не зловживав алкоголем), його стан істотно підірвали кількакратні арешти, тюремні увʼязнення та інші численні житейські випробування, а також – можливо, навіть не меншою мірою! – достоту титанічна, понадлюдська праця на межі витривалості. 1908 ж року, який сам письменник називав найстрашнішим у своєму житті, хвороба загострилася, поставила митця на межу життя і смерті, реальності й галюцинації і стала не тільки його щоденним кошмаром, а й прологом до невідворотної катастрофи.

Про те, наскільки пекельним був перебіг цієї недуги і які жахливі наслідки мали періоди її загострення для фізичного й психологічного стану творця, промовисто свідчить «Історія моєї хороби» авторства самого Франка – моторошний документ глибоких страждань великої людини, писаний рукою письменникового сина, Андрія, який також передчасно помер.

На підставі ретроспективного аналізу симптоматики захворювань Івана Франка досліджено причини смерті українського поета: Франко успадкував від матері схильність до неспецифічного деформуючого ревматоїдного поліартриту.

У спогадах В. Щуровського про І. Франка записано:

“Прийшов у дуже лихому стані здоров’я. Ноги пухли, серце відказувало послуху. Впрочім се була лише тінь колишньої людини. Спастично-паретичний хід, похила стать, прикорчені в ліктях, запястку і пальцях руки”

11

Хвороба  І. Франка, що мала хронічний, системний і полісимптомний характер, свого часу, на жаль, була неточно діагностована і, відповідно, неправильно лікована, а відтак стала причиною смерті письменника.

 

 

Переглядів: 16 | Додав: mila
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2018