П`ятниця
26 Травень 2017
01:45
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
З історії школи »
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Прогноз погоди

              

 

З   ІСТОРІЇ  ШКІЛЬНОЇ  ОСВІТИ  НА  СЕЛІ

        Першою школою нинішнього Запруддя (тогочасної Вінцентівки) була церковнопарафіяльна школа, яку відкрив у 1862 році настоятель місцевого Свято-Миколаївського храму о. Євсевій Куликовський.

        Згодом місце о. Євсевія зайняв його зять - о. Іосиф Безвенглінський. При його наставництві місцева школа стала чи не найбільшою на Рокитнянщині. Тут навчалися діти з двох сіл - Вінцентівки та Ліщинки. Школа працювала в одній з громадських споруд. Довгий час в школі навчалися виключно хлопчики. 

        У 1898 році селяни спорудили новий будинок для навчання дітей. Матеріальне забезпечення школи на межі ХІХ-ХХ століть було справою місцевих прихожан. Вони оплачували роботу вчителів та сторожа, надавали школі опалювальні та освітлювальні матеріали. На шкільні потреби щороку збирали 330 крб, що на той час було великою сумою.

        Станом на 1900 рік у школі в єдиному першому класі навчалося 107 хлопчиків і жодної дівчинки, а вже 1909 року в ній навчалося 96 хлопчиків і 20 дівчаток. Школа була не тільки місцем для навчання дітей - тут проводилися різноманітні святкові заходи, котрі мали виховне значення і для дорослого населення. Про одне з таких свят о. Іосиф написав у своїй статті в газеті "Киевские епархиальные ведомости".

        У 1901 році інспектор народних училищ Київської губернії повідомив попечителя Київського навчального округу про намір селян Вінцентівки відкрити державну школу. Громадську угоду селян з Київським навчальним округом було складено в 1902 році, а вже наступного 1903 року у селі було освячено новий  корпус державної школи - двокласного народного училища Міністерства народної просвіти.  Для потреб училища було переобладнано приміщення бувшого запасного магазину, куди зсипалося громадське зерно. Училищем завідував Сергій Чупровський, і працювали тут  два вчителі - Андрій Йосипович Безвенглінський та Ганна Іванівна Вуйцеховська.

     Продовжувала діяти і церковноприходська школа, яка готувала учнів до вступу в училище. Останнім дореволюційним наставником школи став о. Яків Шпаковський, призначений сюди вже на початку Першої світової війни. У 1914 році тут навчалося 85 хлопчиків та 23 дівчинки .

         І хоча навчання в школі та училищі було безкоштовним, але вчилися діти лише із заможних родин.   Більшість сільських дітей не мали змоги навчатися.   До 80 % жителів села були неписьменними.  Про культуру  тодішнього населення Вінцентівки говорить те, що газет і журналів на все велике село виписували лише 9 сімей. Безземелля і бідність більшості жителів села призводило до того, що їхнім дітям було не до навчання.

 

         Під час революційних заворушень і Громадянської війни школи  Вінцентівки не працювали.  

          За часів Радянської влади в селі було відкрито три школи.  В одній навчалося 260 дітей, в другій - 460 дітей, у школі на 1-му Травні - 128 дітей.    

        В районі Новоселиці у хаті багатого селянина працювала початкова школа. До війни в ній навчалися 1 – 2 класи.  Вчителювала в цих класах і завідувала школою Параска Пилипівна (прізвище, на жаль, встановити не вдалось).  Вечорами в цій же школі працював лікнеп для дорослих (слово «лікнеп» означає «ліквідація неписьменності»).  Після війни  тут  було  відкрито ще й  3 – 4 класи.  Дітей  було багато, тому навчалися в дві зміни.  Завідуючим школою до 1955 року  працювали Кириленко Іван Данилович,  Козенко Іван Кузьмович, а з 1955 по 1970 рік – Бура (Косяк) Марія Іванівна.  Цю школу було закрито в 1970 році, а в її приміщенні відкрили бібліотеку,  яка працювала до середини 80-х років.

       В районі Кудлівки в 1927 році було побудовано школу – п'ятирічку, яку пізніше реорганізували в семирічку.  У передвоєнні  і післявоєнні роки навчалося в цій школі біля 300 дітей. Класи були дуже наповнені, по 30 – 40 учнів. Приміщення не вистачало, діти навчалися в дві зміни. Директорами школи – семирічки працювали Поліщук Григорій Петрович, Кучеренко Вячеслав Дмитрович. Цю школу було закрито в 1961 році.  Вільне приміщення спочатку використовували для колгоспних потреб, згодом його знесли.  На тому місці нині розташований магазин.   

         У центрі села працювала  школа – семирічка, учні якої навчалися в кількох приміщеннях.

       Два перші класи навчалися в приміщенні, яке було розташоване на місці нинішнього кафе. Там же була і квартира для вчителів. Працювали у цих класах  Марія Йосипівна Безвенглінська і Клавдія Романівна (прізвище, на жаль, встановити не вдалось).

        2–4 класи навчалися  у бувшій селянській хаті, що була розташована на місці нинішнього городу Лук'янця А.В., поруч також був будинок для вчителів – це була так звана "Абісінія".

        5–7 класи навчалися у двох корпусах, що були розташовані на сучасній шкільній території.  Перший корпус був зведений ще 1903 року, а другий – 1906 року, справа від нинішньої центральної доріжки (перший корпус знесли наприкінці 70-х років, другий  – у 2011 році). Зліва  від доріжки  побудували 3-квартирний будинок, в якому проживали директор, завуч і один з учителів.   

          Під час голодомору 1932-1933 рр. школи були закриті, а відновилося навчання лише у 1934 році. В класах навчалися діти різного віку з різницею у 4-5 років. Бідність була велика: не було у що вдягнутися, взутися,– але бажання вчитися перемагало.

         Поступово життя налагоджувалося. Кількість учнів невпинно зростала. У 1938 році центральна школа – семирічка була реорганізована в середню школу – десятирічку. Саме з цього моменту і бере початок свого існування Запрудянська середня школа.   Її першим директором був Волинець Лук’ян Давидович. Навчання в 8 - 9 - 10 класах було платним.

       У зв'язку з розширенням  контингенту учнів до першого корпусу було прибудовано приміщення для двох класів.  Після війни в ньому була квартира директора школи (у 80-і роки переобладнана в майстерню при  МНВК).

       Перший і останній довоєнний випуск  10 класу Запрудянської середньої школи відбувся в  червні 1941 року, коли вже розпочалася Велика Вітчизняна війна. Частина вчителів та випускників разом з іншими жителями села були мобілізовані до лав Червоної Армії.  Багато хто з них не повернувся до рідної домівки, віддавши своє життя за свободу нашої Вітчизни.

           Під час німецько-фашистської окупації села, що тривала 2,5 роки, школи не працювали. У центральних корпусах німці організували для своїх потреб пекарню та ковбасний цех, будинок для вчителів згодом спалили, а кількох учителів розстріляли. 

           У найближчий час після визволення села 8 січня 1944 року навчання  поновилось у семирічній та двох початкових школах.

       На місці знищеного будинку для вчителів після війни було розчищено і розширено територію й обладнано шкільний стадіон (нині тут розташовано частину парку і шкільний навчальний корпус).  

        У 1950 - 1953 роках  навчання в 8 - 9 - 10 класах знову було платне. Перший післявоєнний випуск 10 класу відбувся в 1953 році.  Платне начання відмінили.  У ті ж часи учні та вчителі школи з великим ентузіазмом посадили сад і парк, який і нині є окрасою нашого села.   

     Кількість учнів у школі постійно збільшувалась, діти навчались у дві зміни, працювала вечірня школа, старі приміщення поступово приходили в непридатність. Так виникла потреба у новому будівництві.     Новий навчальний корпус Запрудянської школи (згодом – міжшкільний навчально-виробничий комбінат, а нині – клуб)  будувався в 1960-1961 роках. Школу на Кудлівці  та "Абісінію" закрили.     У двох старих корпусах навчались учні початкових  класів, 5 - 10 (11) класів – у новозбудованому.  

        З плином часу, у кінці 1960-х років,  і цих приміщень стало не вистачати, вони не задовольняли потреби дітей. Виникла необхідність у будівництві нового, сучасного навчального корпусу. І ось яка цікава історія цього будівництва.

 

          Літо 1970 року. Довідавшись, що через наше село проїжджатиме перший секретар ЦК Компартії України П.Шелест, запрудянські жінки, які пололи цукрові буряки на полі поруч з дорогою, перепинили його автомобіль і звернулися з проханням допомогти у будівництві нової школи. Після розмови селянок з партійним лідером у селі швидкими темпами розпочалось будівництво сучасного приміщення навчального закладу.

       1 вересня 1970 року було урочисто закладено перший камінь у фундамент нової школи, яку розташували на території стадіону, а новий cтадіон було обладнано на нинішньому місці.    

   І рівно через рік 1 вересня 1971 року учні та вчителі Запрудянської школи святкували новосілля. Старі корпуси закрили, пристосувавши їх під склади, початкові класи і бібліотеку перевели у бувший головний корпус. У новому навчальному корпусі навчалися учні 5-10 класів.   

       Останнє «переселення» школи відбулась у 1980 році у зв’язку зі створенням Запрудянського міжшкільного навчально-виробничого комбінату (МНВК) у старому корпусі: початкові класи та бібліотеку було переведено до нового головного корпусу. З того часу всі класи навчаються в одному приміщенні. 

         Нині Запрудянське НВО «ЗОШ І – ІІІ ступенів – дитячий садок» – це сучасний освітній заклад, що має добре обладнані навчальні кабінети, майстерні, комп’ютерний клас, спортзал, їдальню, бібліотеку, кімнати народознавства та дитячої творчості, спортмайданчик, стадіон.     Школа по праву пишається своїми випускниками, серед яких величезна кількість достойних людей, які з честю несуть ім’я випускника Запрудянської школи

    

 

Матеріали збирала та готувала Ємець Л.С. 

Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017