Субота
22 Липень 2017
18:53
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
З історії села Запруддя »
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Прогноз погоди

          З  історії  села  Запруддя      

 

     Село Запруддя має  багатовікову історію і століттями називалося Вінцентівкою (було перейменовано у Запруддя в 1960 році). Це одне з тих сіл Рокитнянщини, котре постійно привертало до себе увагу дослідників минувшини.  Поблизу села археологічні експедиції зафіксували одну з найпівнічніших сарматських поховальних пам'яток - скіфський курган. 
     За історичними джерелами, поселення на сучасній території села було засноване в 1507 році.  
     У різні роки Вінцентівку відвідали В. Ляскоронський - автор "Иностранных карт и атласов XIV - XVII веков", літописець Г. Грабянка, київський губернатор І. Фундуклей, французький художник Де ля Фліз, П Миштаков - укладач "Списка рек Днепровского бассейна", Н Максимович - автор "Гидрологического и гидрографического очерка Киевской губернии",  Л. Похилевич - славетний краєзнавець ХІХ ст., автор "Сказания о населенных местностях Киевской губернии", де він подає унікальні для нас відомості про наш населений пункт:    
       "Винцентовка, село при речке Гороховатке, близ границы Киевского уезда, в 45 верстах от Белой Церкви. В 1790 году в 140 дворах было обоего пола 1215 жителей".        

      Назву "Вінцентівка" село одержало в 1752 році від імені Станіслава Вінцентія, князя Яблоновського, який старостував тут. У ті часи село належало до Білоцерківського староства.   
       У 1752 році на території села князем Яблоновським була побудована дерев'яна церква. У 1786 році вінцентівський храм в ім'я святого Миколая було збудовано практично заново і перебудовано у православний храм. Це були часи Коліївщини, коли православні миряни виганяли католиків та уніатів і споруджували нові церкви. 
         За переказами старожилів, через поселення дорогою на Білу Церкву проїздив гетьман Б. Хмельницький, який відпочивав із своїми козаками там, де нині розташовані озера. І дотепер збереглися деякі величезні пеньки від розкішних верб та осокорів, що росли вздовж берегів.      

      У давнину наше село було вільним, та з приходом на Україну поляків землі села стали власністю польських магнатів, а селяни стали кріпаками графів Браніцьких. Економія їх була розташована на території нинішнього села Маківка. Першим поміщиком у ній був шляхтич Маківський.    

     
            У кінці ХVІІІ століття у числі інших православних храмів південної Київщини вінцентівська церква отримала у подарунок від російської імператриці Катерини ІІ окремі деталі одягу духовних осіб. Ще довго селяни з найближчих сіл приїздили подивитися на речі, прислані царицею з далекого Петербурга.  
         Миряни Вінцентівки і Ліщинки дбайливо доглядали свій храм і регулярно його ремонтували. Та в середині ХІХ століття споруда потребувала вже капітального ремонту, і кріпаки села звернулися до графа Браніцького з проханням полагодити храм. Коли ж граф проігнорував це прохання, то миряни написали листа київському митрополиту Філарету. Владика повідомив про ситуацію київського генерал-губернатора, а  він, у свою чергу, почав впливати на гонористих графів. Листи високопоставленої особи зробили свою справу: графська економія виділила кошти і деревину, церкву було оновлено і освячено в 1850 році.  
      Оновлення храму було вагомим, проте невблаганний час брав своє - столітня дерев'яна споруда руйнувалася під впливом атмосферних явищ. Після скасування кріпацтва в 1861 році миряни здійснювали ремонтні роботи самостійно. 

           У 1864 році населення Вінцентівки складало 2456 осіб. 
       "Ведомость оброчным статьям" дає певні уявлення про вінцентівське хазяйство у 1865-1871 роках, коли у володіннях Браніцьких порядкував Петро Троцький:
      "Все доходные статьи по имению, как-то: от рыбной ловли, от мельниц, от продажи горячительных напитков на всем пространстве господской и мирской земли, от полевых угодий и из других источников в имениях извлекаемых, не представляют крестьянам никакого права пользоваться этими статьями."       Таким чином, і після скасування кріпосного права Браніцькі залишалися повновладними господарями на селі.   
         За переписом 1895 року Вінцентівка була центром одноіменної волості, мала 870 дворів з населенням  4645 осіб, з них 4357 селян, а решта 388 чол. - дворяни, міщани, купці. 

        У селі була церква, 1 водяний і 25 вітряних млинів, церковноприходська школа, по четвергах - великі базари. З 1891 року в селі працював медпункт, першим фельдшером якого був Дитиненко. У 1895 році громада села побудувала запасний магазин, куди зсипалося громадське зерно.    
        До села також належали ферма "Маківка"(35 ч.), 3 поселення - "Узинський степ"(4 ч.),  "Московщина"(45 чол.), "Росава"(403 ч.) та власна садиба "Княжин" княжни М. Горчакової (31 ч.)       
        Під час богослужінь, що відбувалися у вінцентівському храмі, постійно згадувалися імператор та його родина. Протягом року відбувалися десятки "царських богослужінь" на честь численних подій в домі Романових. Особливими почестями оточувалася особа імператора Олександра ІІ за звільнення селян з кріпацької неволі. Прихожани Вінцентівки зібрали пожертви на спорудження у Санкт-Петербурзі храму "Спас-на-крові" на місці загибелі Олександра ІІ. Про це місцевий священник отець Іосиф Безвенглінський написав міністру внутрішніх справ, а той - правлячому імператору Олександру ІІІ, сину вбитого царя.  Олександр ІІІ повелів міністру надіслати від його імені подяку мешканцям Вінцентівки.  Вдячні жителі села ще раз оголосили громадський збір коштів для придбання у волосну управу портрета  Олександра ІІІ. 
      За переписом 1900 року у Вінцентівці нараховувалось 992 двори з 5334 жителями.  Крім церкви, у селі були каплиця, 1 водяний і 31 вітряний млини, 4 кінних топчаки, 5 кузень, 3 маслобійні.  У 1903 році хлібний запасний магазин переобладнали і відкрили двокласне міністерське училище.   
 

 
біля  волосної  управи
(будинок управи зберігся до наших днів, від пам'ятника залишився постамент)
 
 
 

 

 
 

                                                                                                                                                                                                                                Матеріал підготувала Ємець Л.С.  
   

 
    Матеріал уточнюється  і доповнюється.  Далі буде...
Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017