Вівторок
30 Травень 2017
14:57
Гість
"Гості" Гість
RSS
 
Персональний сайт Ємець Л.С., вчителя Запрудянського НВО
Поради батькам »
Меню сайту

Новий сайт школи

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу


Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Прогноз погоди

             

Сім'я і школа

           Кожна людина звикла вимірювати своє життя певними етапами чи періодами. А ось сім’ї, в яких є діти шкільного віку, ще рахують час від вересня  до вересня. Для дітей – це великий стимул; вони відчувають, як ростуть. А для батьків – це велике занепокоєння, переживання.

              Батьки, приводячи дитину в школу, хочуть дати їй найкращу освіту, найкращих вчителів, записують до гуртків, наймають репетиторів. Вони бажають своїй дитині щасливого життя. 

           Які труднощі можуть чекати дитину в школі? А труднощі в різних дітей можуть бути зовсім різними! Послухаємо, що на цю тему говорять науковці.    

             Небажання вчитися, ходити до школи може бути викликане різними причинами, але найчастіше – це неготовність дитини до школи. Ми іноді формально оцінюємо: вміє читати, рахувати до десяти, вивчила напам’ять віршик - отже, дитина готова до школи. Психологи ж визначають небажання вчитися неготовністю до школи, тобто недостатньо мотивації (недогрався). Більшість дітей готові до школи десь у сім років, деякі – у вісім, а деякі і в п’ять. (Державний підхід – «шестирічки», тому 1-й клас для дітей складний, стресовий).

             Чому ж в середніх і старших класах багато дітей не дуже хочуть вчитися? Психологи поділяють таких учнів на три групи:

            А. «Здібний, але лінивий».  Ці діти націлені на пізнання, на отримання нової інформації – і отримують її з задоволенням. Це, швидше всього, вроджена риса. Така дитина відправляється в школу, сподіваючись знайти там невичерпне джерело інформації. І часто буває розчарованою. Виявляється, що школа – сумне місце, де потрібно робити багато чого нецікавого й неприємного (каліграфічно писати, повторювати і закріплювати пройдений матеріал; терпляче слухати вчителя і відповіді інших дітей). Часто ці діти, не дивлячись на гарні розумові здібності, вчаться посередньо або навіть можуть потрапити до числа невстигаючих. А спрагу нового вони поповнюють в інших місцях – читання, комп’ютер, гуртки, друзі, вулиця...

            Б. Соціально орієнтований учень.  Це зовсім інша група дітей. Якщо першого учня цікавить зміст навчання і мало цікавлять оцінки, то ці діти працюють на оцінки та похвалу. Вони йдуть до школи, щоб бути гарними учнями. Незалежно від рівня інтелекту, вони успішно справляються з програмою, все виконують і нічого не пропускають. В молодших класах – це благополучна категорія дітей. Однак настає час, коли схвалення батьків і вчителів перестає бути пріоритетним. На перший план виходить схвалення однолітків. А в них можуть бути зовсім інші цінності. З практики знаю, що може бути цілий клас, в якому діти не налаштовані на навчання і того, хто ще тягнеться до науки, зацьковують. Краще забрати дитину з такого середовища, привести туди, де колектив налаштований на науку.

            Обидві описані групи дітей не можна назвати лінивими. Вони багато по-своєму працюють, але не роблять того, що ми від них вимагаємо.

            В. Діти, до яких визначення «лінивий», підходить якнайкраще.  Це діти, яким нічого непотрібно. Вроджена чи набута ця риса - важко сказати. Можливо, і одне, і друге. Така ситуація виникає, коли дитиною надмірно опікуються і обмежують її ініціативу. Дитина з сильною волею бунтує, а смирніша звикає, стає пасивною, вчиться отримувати задоволення від своєї безпечності, спокою і комфорту. Вона вибирає заняття, яке не вимагає зусиль. Це дуже «зручна» дитина, яка цілком задовольняє дорослих. До цього призводить так зване «тепличне виховання». Крім того, якщо дитина всім забезпечена, отримує все раніше, ніж встигла захотіти, то вона не тільки не здатна добитись чогось, а навіть не відчуває сильного прагнення. До уроків у цієї дитини немає ніякої мотивації. Хіба що залишається робити з такою дитиною уроки від 1 до 11 класів або наймати репетитора.

         Як боротись з лінощами?  Насамперед, не треба боротись за допомогою паска, позбавленням прогулянок й іншими каральними методами. «Читати нотації» також нема змісту, бо небажання робити уроки переросте у відразу до школи, до праці, а також особисто до вас. «На метод пряника» є різні думки. І пряники також можуть бути різними. Для деяких дітей найкраща нагорода – «зробив – вільний».

         Щодо спільного виконання домашніх завдань, то це ще можливо у 1-2-му класі, а далі роль батьків повинна зводитись до перевірки і допомоги у випадку труднощів. Отже, кожен з вас, батьків, може сам визначити,  до якої групи віднести своїх дітей і знати, що вимагати, який підхід здійснювати, щоб допомогти їм.

          Наші діти навчаються в складний час, коли в них немає мотивації. Вони часто запитують: - Для чого мені вчитися? - Тільки для того, щоб вчитися в університеті? - Чи це дає мені гарантію на хороший заробіток? - Чи не краще влаштовуються ті, чиї батьки фінансово спроможніші допомогти, хоча діти гірше вчилися?

          Щоб бути хорошою людиною, не обов’язково вчитись на «відмінно». Знання просто дають можливість вибрати професію і досягнути певних успіхів у кар’єрі. Однак істинна освіта має починатися не в школі, а в сім’ї. Саме батьки є першими педагогами, які закладають основи свідомісті дитини. Без цих уроків дитина не виживе серед спокус шкільного світу. В усьому, що стосується благополуччя дитини, батькам і вчителям потрібно прагнути до співпраці.

          Сучасна система освіти (як і все на цій грішній землі) не є досконалою: багато різноманітних уроків (серед них і нецікавих); на кожному уроці вчителі задають багато домашніх завдань, наче їхній урок є єдиним; підручники складні і не завжди зрозумілі. Як в такій ситуації вчитись дитині? Щоб мати гарні оцінки, деякі діти ставлять собі за мету виконати всі завдання, зробити все якнайкраще. Часто цим вони підривають своє здоров’я; переживають стрес, якщо чогось не встигли. Не виконувати завдання і берегти своє здоров’я? Але Бог сказав: «Шість днів працюй…» Навчання – це свого роду підготовка до дорослого життя. Завдяки самодисципліні й самоорганізованості можна уникнути зайвого стресу. Якщо дитина систематично готується до уроків, починаючи з неділі; коли вчиться вдома і на уроці, то може уникнути зайвого стресу. А ще вчителі особливо довіряють і допомагають учню, який старанний, доброзичливий, працьовитий і на уроці бачить в учителеві не свого ворога, а партнера по спільній роботі. Така дитина завжди здобуде прихильність вчителя.

           Дуже часто батьки бажають дати своїм дітям якнайбільше, тому завантажують їх післяурочний час музичною, художньою школами, спортивними секціями тощо. Для одних дітей – це користь; вони мають, де витрачати свою енергію, для інших – зайве навантаження, стрес. Такий активний спосіб життя веде до перевтоми, а це послаблює імунну систему. Заради гідних цілей варто наполегливо працювати. Але хоч би яким ти був сильним, за день всього не встигнеш.

Батьки і діти

           Один християнський письменник сказав: «Як би ви не вчили дітей, вони все одно виростуть такими, як їхні батьки».

          Діти більше навчаються не на словах, а на вашій поведінці, жестах, тоні голосу і ставленні до інших людей. Діти все це фіксують на підсвідомому рівні, а потім відображають в своїх словах і вчинках. Навіть знаменитий Зиґмунд Фрейд визнавав, що батько і мати – це перші прообрази Бога для дитини. Уявляєте, яка відповідальність! Батьки – найголовніші вчителі для дитини. Саме вони відповідають за те, що відбувається з їхніми чадами. Дитина не чекає першого дня школи, щоб йти навчатися: вона починає вчитися з першого дня свого приходу в світ саме у своїх батьків!

           Ми часто думаємо, що навчати – це посадити дитину, заставити слухати батьківські настанови, послушно киваючи головою, і тоді дитина буде «золотою». Це зовсім не так! Не читайте дітям нотацій! Цим потрібно жити. Слово «навчай» має на увазі робити це не один раз, а вчити постійно.  Діти спостерігають за нами,  коли ми  відпочиваємо чи стомлені після роботи приходимо додому. Все під контролем дитячих очей.

          Однак не забуваймо, що кожна дитина особлива. І батькам ніколи не потрібно порівнювати свою дитину з іншими. Порівняння викликає заздрість, невгамовне бажання бути подібним або кращим, воно розпалює образи й конфлікти. Наприклад, мама каже своєму сину: «Ти подивись, як твій друг це робить, а ти так не можеш!», або: «Подивись, яка в нього гарна іграшка. Будеш слухняний – я тобі також куплю!» В дитини від таких слів закладається поняття, що вона чимось гірша від інших.  Скажіть своїй дитині, що вона особлива, що їй не обов’язково мати дорогий одяг чи мобільний телефон, який викликає в усіх захоплення. Від цього вона не стане кращою.

        Батьківська заповідь – не критикуйте вчителів у присутності дітей. Кожен з нас може сказати: «А чому?» Адже не секрет, що є вчителі, які просто не відповідають цьому високому покликанню. То чому ж ми в присутності дитини не можемо говорити правду, а вимушені мовчати? Що поганого, якщо дитина буде знати про це? Справа в тому, що ми живемо в світі, в якому існують певні авторитети. І якщо з дитинства знищити повагу до будь-якого авторитету (батьківського, вчительського), то підліток виросте без будь-яких авторитетів або ще гірше – він сам для себе стане авторитетом.  Батьки, які дійсно виховують своїх дітей, напевно, не опиняться серед тих, хто критикує вчителя. Вони розуміють, що вимоги школи - в інтересах їхніх дітей.  

        Багато батьків, чиї діти зіпсовані домашнім впливом, ставлять учителя перед важким завданням – виправити помилки їхнього виховання, а своїми критичними зауваженнями роблять це завдання майже неможливим. Якщо виникає зауваження щодо роботи вчителя, це потрібно робити тактовно, до того ж сказати вчителю особисто. В крайньому випадку, нехай це вирішує той, хто відповідає за репутацію школи. Нічого не потрібно робити чи говорити на шкоду вчителеві, щоб знизити повагу дітей до нього.

         Батьки, які добре знають своїх дітей, можуть розповісти вчителю про особливості їхнього характеру, що допоможе налагодити йому контакт з дітьми. На жаль, багато батьків не розуміють цього і виявляють мало зацікавленості як до особи вчителя, так і до співпраці з ним.

          Наступна порада: ставтесь до дітей, як до дорослих, але не вимагайте від них бути дорослими. Знайома фраза, коли батьки говорять дитині: «Тобі вже 10 років! А як ти себе поводиш?! Ти повинен бути дорослою людиною!» Буває інакше, коли батьки ставляться до підлітка, як до маленької дитини, роблячи його інфантильним. Шукайте «золоту середину» у ваших взаємовідносинах. Дайте дитині можливість самій відчути, що вона доросла. В усьому їй довіряйте. Не бійтесь довіряти важливі справи. Спочатку вона це зробить погано, але потім вийде краще.

         Також потрібно бути обережними, щоб не проявляти надтурботу, надконтроль і надсвободу. Взагалі, обережніше зі словом «над». Що воно означає? Дитина росте, а батьки над ним просто «трясуться». Надтурботою і надконтролем вони принижують особистість. Дитина відчуває себе пригніченою. Також дуже небезпечна надсвобода. Наприклад, коли дитина цілими днями чи вечорами гуляє на вулиці, а батьки навіть не запитують, де вона була. В усьому потрібно знати міру.

           У багатьох сім’ях батьки, коли їхні діти досягають підліткового віку, говорять: «Я вже зі своїми непослушними дітьми впоратися не можу». Справа в тому, що нам просто потрібно будувати з ними нормальні взаємини! З дітьми потрібно дружити і спілкуватись! І чим раніше ці мости дружби збудовані, тим міцнішими вони будуть в підлітковому віці. Коли підліток починає жити самостійно, то залишається лише міст дружби, який ви змогли побудувати з дитиною, коли вона була ще маленькою. Коли цього моста нема, тоді наша дитина стає чужою, самостійною і замикається в собі.

          Як стати другом? Потрібно проявляти зацікавленість до того, чим живе людина. Якщо батьків не цікавить, чим живе і з ким дружить дитина, то «надаремно працюють будівничі». Якщо вдома постійно звучить критика, то діти добре навчаться осуджувати інших. Якщо вони живуть серед ворожнечі, то потім будуть битись і воювати. Якщо перебувають серед насмішок, де осміюють інших, то будуть робити те ж саме. Якщо живуть серед людей, які несуть тягар вини, то виростуть, почуваючи себе завжди винними… Якщо ж діти будуть жити в домі, де є терпіння, вони навчаться бути терпеливими. Якщо будуть чути потрібні заохочення – стануть впевненими в собі, але не самовпевненими. Якщо житимуть серед вдячності і ласки, то навчаться бути вдячними тощо. Лише своїм способом життя, прикладом і розумними настановами ми переконаємо дитину, як треба чинити, виробляючи від народження правильне ставлення до головних життєвих цінностей.

         Допоможіть вашій дитині набути почуття власної гідності й упевненість у своїх силах. Дитина, яка поважає себе, найменше здатна потрапити під вплив своїх однолітків. Самоповага має на увазі таке: ви настільки поважаєте себе, що просто не здатні на вчинок, не гідний вас. Ця особливість характеру розвивається в дитини поступово, протягом усього періоду дитинства та юності. Не принижуйте дітей, бо це формує в їхніх серцях негативну думку про себе.

Батьківська молитва

        Господи! Зроби нас кращими батьками. Допоможи розуміти своїх дітей, слухати те, що вони говорять і завжди відповідати на їхні питання. Стримуй нас від необдуманих відповідей і суперечок з ними. Зроби нас такими ввічливими, якими б ми хотіли бачити наших дітей щодо нас.

          Дай нам сміливість визнавати свої помилки і просити в них прощення. Допоможи  не ранити почуття дітей. Заборони нам сміятись над їхніми помилками, не соромити їх чи насміхатись, караючи таким чином. Допоможи не підштовхувати їх до обману і злодійства. 

       Молимо, знищ у наших серцях дух приниження. Навчи не прискіпуватися, не виходити з себе і стримувати свій язик. Допоможи не зауважувати дрібних помилок наших дітей і бачити все добре, що вони роблять. Нехай в нас завжди буде готове слово щирої вдячності. Допоможи нам спілкуватись зі своїми дітьми, враховуючи їхній вік, і не вимагати від них розсудливості дорослих людей.

      Навчи нас не забирати в них можливості думати, вибирати і вирішувати. Заборони нам карати їх, якщо зачіплений наш егоїзм. Допоможи виконувати їхні розумні бажання і мати сили завжди відмовляти в тому, що може їм нашкодити. Зроби нас чесними, справедливими і турботливими до наших дітей, щоб вони мали істинну повагу до нас. Зроби нас такими, щоб наші діти любили і шанували нас. Господи, дай нам спокійне серце, рівновагу й самоконтроль. 


                     О. Й. Білик, вчитель-методист  м. Івано-Франківськ

Матеріал підготувала Ємець Л.С.

Архів записів

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Корисні посилання

Пошук


Copyright MyCorp © 2017